Я створюю нову реальність або як вийти зі старих сценаріїв життя

Іноді ми раптом прокидаємося ніби від внутрішнього дзвону - і ловимо себе на думці: це не моє життя. Робота, стосунки, рутина, навіть бажання - наче хтось колись вибрав усе це замість нас. А ми просто погодилися. Цей момент пробудження може бути тихим або болісним, але він завжди справжній. І саме з нього починається шлях. Шлях до нової реальності.

Мої клієнтки часто приходять на гру Ліла саме в цей момент, коли вже неможливо вдавати, що все гаразд. Коли вже недостатньо ще одного марафону, книги чи техніки. Хочеться не знань, а трансформації. Не порад, а відповідей зсередини. І Ліла їх дає.

Запис на індивідуальну або групову Ліла

А ті, хто приходить на цвяхи - ще глибше з’єднуються з тілом, проживаючи запит не лише в голові, а в кожній клітинці.

Запис на сесію цвяхостояння в Києві

Проведення гри Ліла

Бо створення нової реальності - це не про мотивацію. Це про розпізнавання і відмову. Відмову жити за чужим сценарієм. І дозвіл написати власний. Найпідступніше в старих сценаріях те, що вони не виглядають “поганими”. Вони виглядають знайомими, ми вже звикли і здається, що так і має бути.

👉 “У мене нормальна робота. Я маю бути вдячною.”
👉 “Так складно було знайти партнера, навіщо щось міняти?”
👉 “Я ж сама це обрала.”

І все ж - всередині порожньо. Не тому, що щось зовні “не так”. А тому, що ти перестала бути в контакті з собою. Ти почала грати роль. І забула, ким була до того, як світ сказав, якою тобі “треба бути”.

У грі Ліла ми дивимось не на поверхню запиту, а на його суть.

Іноді людина заходить із фразою: “Я хочу більше грошей”, а виходить із розумінням: “Я боюся бути собою і заявити про свої бажання”. Хтось починає з запиту: “Я хочу змінити життя”, а насправді боїться зради близьких, якщо стане іншою. Сценарії - це не просто думки. Це пам’ять тіла. Це реакції, які ми повторюємо автоматично. І щоб їх змінити, треба їх побачити.

Гра Ліла онлайн та в Києві

Я обожнюю спостерігати за трансформаціями на цвяхах. Там неможливо сховатися. Стоїш - і все, що ти приховувала, починає говорити. Одна дівчина, яка здавалася впевненою, сильною, навіть трохи “залізною”  вже на 30-й секунді заплакала. Бо тіло, яке звикло тримати напругу, раптом отримало простір для істини. На цвяхах не потрібно говорити. Не потрібно навіть розуміти. Достатньо бути. І дати тілу зробити свою роботу - витягнути на поверхню те, що вже давно проситься на світ. Це глибоке мовчазне зцілення. Бо коли тіло говорить - душа слухає.

Багато людей чекають ідеального моменту для змін.
“Коли закінчиться проєкт.”
“Коли з’явиться час.”
“Коли буде впевненість.”

Але моменту “готовності” не існує. Істинна зміна починається не з того, що “все стало ідеально”, а з того, що я більше не можу залишатись у старому. Саме тому я завжди кажу: нова реальність починається не з рішень, а з присутності.  З дозволу відчути себе. З дозволу не знати, але йти. З готовності прожити відповідь, а не вигадати її розумом.

Ти не мусиш знати, куди йдеш. Але можеш вибрати більше не повертатись туди, де тобі тісно. І якщо цей текст зачепив тебе - це не випадково. Твоя нова реальність вже чекає. Але вона не прийде сама. Її створюєш ти - з кожним новим запитом. З кожним “я більше не буду терпіти”. З кожним “я вибираю себе”.